Вдосконалення переробки вівса

 Верещинський А.П., д.т.н., генеральний директор (ТОВ «ОЛИС», м. Одеса);
 Янюк Т.І., к.т.н., доцент (НУХТ, м.Київ);
 Пірус Ю.Б., директор з розробок і впроваджень (ТОВ «ОЛИС», м.Одеса).

Як відомо, продукти переробки зерна вівса займають усе більшу частину у раціоні харчування людей. Овес використовують для виробництва різних пластівців, толокна і борошна. Висока харчова та біологічна цінність цих продуктів затребувана у дитячому, дієтичному і геріатричному харчуванні.

Основою виробництва харчових продуктів з зерна вівса є вівсяна не дроблена крупа, технологія отримання якої досить добре обґрунтована наукою, висвітлена в літературі і реалізована на багатьох підприємствах. Незважаючи на це, у сучасній практиці переробки вівса існують певні труднощі, обумовлені особливою будовою зерна цієї культури, а також новими вимогами в умовах господарювання переробних підприємств, що змінилися.

Анатомічною особливістю зерна вівса є те, що під його квітковими оболонками розташовані короткі волоски опушення (пух), що покривають усю поверхню ядра. Їх вміст досягає 1,5 ... 2,0 % від маси зерна. Наявність волосків опушення у продуктах лущення призводить до налипання пуху на робочі органи і внутрішні поверхні обладнання, знижуючи ефективність його роботи, що вимагає періодичних аварійних зупинок для зачистки. При попаданні у готову продукцію волоски опушення погіршують її споживчі властивості і зовнішній вигляд. Традиційні технології переробки вівса передбачають виділення волосків опушення у суміші з лушпинням за допомогою остюколомачів і аспіраторів або тільки аспіраторів, але з наступним шліфуванням крупи у машинах з абразивними робочими поверхнями. Через високий вміст клітковини отриманий продукт (лузга) має низьку кормову цінність і в якості кормового компонента з низкою обмежень може бути використаний тільки для великої рогатої худоби. У сучасних умовах господарювання таке використання лузги позбавлене доцільності. Разом з тим, переробка вівса у продукти харчування пов'язана з необхідністю використання значної кількості теплової енергії, зокрема, для отримання пари. Наявний досвід переробних підприємств підтверджує економічну доцільність використання з цією метою вівсяного лушпиння у якості твердого палива. Однак, як показують наші спостереження, спалювання лушпиння, що містить волоски опушення, зумовлює низьку ефективність використання палива і підвищений викид шкідливих речовин до атмосфери. У таких умовах стає актуальною задача відбору волосків опушення у максимально чистому вигляді і пошуку напрямку їх раціонального використання.

В результаті досліджень режимів обробки продуктів лущення вівса нами був розроблений пуховіддільник марки МВП (Мал. 1), а також відповідна технологічна схема (Мал. 2), що дозволило забезпечити роздільне виділення волосків опушення (разом з незначною кількістю дрібних частинок квіткової оболонки) і лузги (практично повністю позбавленої пуху). При цьому, в наслідок роботи пуховіддільника паралельно зі збільшенням коефіцієнта лущення зерна спостерігалося деяке збільшення вмісту битих зерен. Однак, кількісних змін у виході крупи не виявлено.

Мал. 2 Технологічна схема етапу лущення зерна вівса:
1- бункер; 2 - ідцентровий лущильник ШЦО-1;
3 - пуховіддільник МВО-3,0-01; 4 - пневмосепаруючий канал ВСО-4ОО;
5 аспіратор АСС-5,0; 6 аспіратор АСС-2,5; 7 - просіювач БМ-1,2.

Аналіз хімічного складу виділеного пуху (Табл. 1) пояснює проблеми, що існують у спалюванні лушпиння з його змістом, а також показує, що зазначений продукт є суттєвим джерелом поживних речовин і може використовуватися у комбікормової промисловості як цінна сировина.

Таблиця 1. Хімічний склад волосків опушення вівса.